© 2022 Olena Pshenychna

Орда безмозка і захланна, в орди не людські почуття, а тваринні інстинкти, притрушені мікронним шаром цивілізації, який злазить тільки но вони почують клич за ясиром і добром. І немає значення, чи їхні прадіди в 13 столітті то робили, чи вони в 21 столітті. Це потвори, і нічого людяного у них давно нема, вирвали з носами порваними і випаленими лобами з тавром — раб. А та маленька кількість «адекватних» погоди ніколи не робила і не робить, бо для орди то «юродиві».

Багатостраждальні новоспечені російські дисиденти в затишних квартирах Берліна, Лондона, Ларнаки, Мілану, Тбілісі, Астани, Відня та інших тимчасових прихистків, хай ідуть за маршрутом руssкого корабля, гордо несучи в руках вєлікую рускую культуру.

Кожного разу, коли ви будете казати про вєлікій рускій балєт, я буду розказувати вам історію неодноразово зґвалтованої на очах у батьків, а потім викраденої російськими нелюдами молодої вчительки з Броварів. Про десятки, а може й сотні зґвалтованих українських жінок. Часто на очах у дітей. Про 15-16 річних дівчаток з Бородянки, які зазнали страшного насилля від кадирівців. Про тіла п’ятьох зґвалтованих молодих дівчат, вбитих і залишених прямо на дорозі. Про оце мерзенне «будем тра*ать хохлушек» в перехватах. Ось що я вам скажу у відповідь про галімий вєлікій рускій балєт.

Кожного разу, коли ви будете мені казати про вєлікіх рускіх композіторов, я буду вам розказувати історію дівчинки, на очах якої і її маленького брата в маріупольському підвалі не один день помирала їхня мама. А потім з трупом мертвої мами діти були вимушені і далі ховатися в підвалі від обстрілів. Про хлопчика з Гостомеля, на очах якого російські солдати застрелили його батька. А потім хотіли вбити і сина, але той вижив. Про дівчинку, якій вистрілили прямо в обличчя. Про малюка, який тікав з бабусею в човні. Бабуся втопилася. А хлопчика шукають уже майже місяць. Ось що я вам скажу у відповідь про галімих вєліких рускіх композіторов.

Кожного разу, коли ви будете казати мені про вєлікую рускую живопісь, я буду вам розказувати про розстріляних в спину мирних українців в Макарівському районі. А перед тим, як застрелити, кацапи зав’язували їм руки. Про сотні трупів на вулицях Бучі, Ірпеня, Гостомеля. Про братські могили у дворах житлових кварталів. Братські могили мирних мешканців донедавна затишних і безпечних міст. Братські могили. В 21 столітті. Ось що я вам скажу у відповідь про галімую вєлікую рускую живопісь.

Кожного разу, коли ви будете мені розказувати про вєлікій рускій тєатр, я буду вам розказувати історію жінки з Броварського району, з будинку якої російські мародери, відступаючи, знімали металочерепицю. Про танки і БТРи «другої армії світу», навантажені по вінця награбованим в українських домівках. Крадені телефони, планшети, телевізори, пральні машинки, килими, прикраси, пляшки з алкоголем, сковорідки, одяг, іграшки, взуття — все, що траплялось на шляху цим виродкам. Про те, як діставшись до Білорусі, вони наввипередки відправляли награбоване своїм родинам в росію. Про те, як торгували краденим на білоруських базарах. Ось що я вам скажу у відповідь про галімий вєлікій рускій тєатр.

Кожного разу, коли ви будете розказувати мені про вєлікоє рускоє кіно, я буду розказувати вам про жорстоко розстріляних коней в конюшнях на Київщині. Про заморених голодом і спрагою тварин зоопарку в Ясногородці. Про спалену після вибуху шкіру оленяти. А тепер максимальне дикунство… Про вбитого і з’їденого російськими окупантами алабая. Так, алабая. Так, собаки. Так, з’їденої. Ось що я вам скажу у відповідь про галімоє вєлікоє рускоє кіно.

Кожного разу, коли ви будете розказувати мені про вєлікую рускую літєратуру, я буду вам розказувати про десятки перехватів розмов російських солдатів з їхніми матерями і дружинами. Розмов, в яких крім на*уя на нах*ї нічого нема. Розмов, в яких дружини замовляють, що їм вкрасти в українських будинках. Розмов, де матері сміються, коли синочки розказують, як їхні побратими ґвалтують хохлушек. І якщо з цих розмов викинути всі мати, в них лишиться хіба що «прівєт» і «пока». Ось що я вам скажу у відповідь про галімую вєлікую рускую літєратуру.

Більше нема ніякої вєлікої рускої культури, літєратури, кіна, живопісі, тєатра і балєта.

Є країна виродків, мародерів, ґвалтівників і убивць.

Досить дурні про ПТСР. Єдине бажання — більше крові богу крові, більше черепів трону черепів.

The horde is brainless and covetous, the horde do not have human feelings, but animal instincts, sprinkled by the micron layer of civilization, that will come down as soon as they hear the call for slaves and goods. And it doesn't matter if it was their ancestors in the 13th century or they did in the 21st century. These are monsters, and they have nothing human for a long time, humanity is torn out with torn noses and burnt foreheads with the burn — a slave. And that small number of «adequate» people has never influenced and does not influence, because they are «holy fools» for the horde.

Long-suffering new-made russian dissidents in the cozy apartments of Berlin, London, Larnaca, Milan, Tbilisi, Astana, Vienna and other temporary shelters, let them follow the route of the russian warship, proudly carrying in their hands the great russian culture.

Every time you talk me about the great russian ballet, I will tell you the story of a young female teacher from Brovary who was repeatedly raped in front of her parents and then abducted by russian degenerates. About dozens, maybe hundreds of raped Ukrainian women. Often in front of children. About 15-16-year-old girls from Borodyanka who suffered terrible violence from Kadyrov's scoundrels. About the bodies of five raped young girls who were killed and left on the road. About this abomination «let's f*ck hohlushek» in interceptions. Here is what I will tell you in response about f*cking russian ballet.

Every time you tell me about the great russian composers, I will tell you the story of a girl and her little brother, in front of whose eyes their mother died for several days in the basement of Mariupol. And then with the corpse of a dead mother, the children were forced to continue to hide in the basement from the shelling. About a boy from Gostomel, in front of whom russian soldiers shot his father. And then they wanted to kill him too, but he survived. About a girl who was shot directly in the face. About a kid who ran away with his grandmother in a boat. Grandma drowned. And the boy has been wanted for almost a month. Here's what I will tell you in response about f*cking russian composers.

Every time you tell me about the great russian painting, I will tell you about peaceful Ukrainians shot in the back in the Makariv district. And before the shooting, the katsaps tied their hands. About hundreds of corpses on the streets of Bucha, Irpin, Gostomel. About mass graves in the yards of residential neighborhoods. Mass graves of civilians once cozy and safe cities. Mass graves. In the 21st century. Here is what I will tell you in response about f*cking russian painting.

Every time you tell me about the great russian theater, I will tell you the story of a woman from the Brovary district, from whose house the russian marauders removed metal tiles during the retreat. About tanks and APCs of the «second army of the world», loaded to the brim with stolen items from Ukrainian homes. Stolen phones, tablets, TVs, washing machines, carpets, jewelry, bottles of alcohol, pans, clothes, toys, shoes — all that fell into the hands of these degenerates. When they got to belarus, they sent the stolen items to their families in russia. About how stolen goods were traded in belarusian bazaars. Here is what I will tell you in response about f*cking russian theater.

Every time you tell me about the great russian cinema, I will tell you about the brutally shot horses in the stables in Kyiv region. About animals killed by hunger and thirst at the zoo in Yasnogorodka. About deer skin burned after the explosion. And now the maximum savagery… About the alabai killed and eaten by the ruzzian occupiers. Yes, alabai. Yes, a dog. Yes, eaten. Here is what I will tell you in response about f*cking russian cinema.

Every time you tell me about the great russian literature, I will tell you about dozens of interceptions of conversations of russian soldiers with their mothers and wives. Conversations in which there is nothing but «f*cking f*ck». Conversations in which wives order what items to steal in Ukrainian homes. Conversations where mothers laugh when their sons tell how their colleagues rape Ukrainian women. And if you throw out all the swearing from these conversations, they will remain only «hello» and «bye». Here is what I will tell you in response about f*cking russian literature.

There is no longer any great russian culture, literature, cinema, painting, theater and ballet.

There is a country of degenerates, marauders, rapists and murderers.

No more junk about PTSD. The only wish — more blood for the god of blood, more skulls for the throne of skulls.